Всіх вітаю у блозі про український Мордор!

Зустрічаємо оновлений блог! Змінено дизайн та додано кнопки розшару до соціальних мереж. Тепер користуватись блогом стало зручніше.

Тільки реальні емоції персонально від мене у блозі про український Мордор - такий існує. Причому навіть у двох варіантах: на Півдні і на Сході України. Для тих, хто хоче дізнатись правду про Крим із перших вуст, ласкаво прошу до свого блогу. Я пишу тільки про те, що бачила і чула, не переписую чуток та фейків. Приколюватись можу, але підносити в якості правди - ні.
Я розумію, що читати написане мною навряд чи може бути приємним, тому приємного читання побажати не можу. Але від душі зичу Вам корисного читання! Хай те, про що пишу я, буде Вам корисним та цікавим.

Починалось усе звідси: http://crimeanmordor.livejournal.com/998.html

Адреса спільноти у Фейсбуці: Український Мордор.

Сайт Українського Мордору наразі не працює.

Дякую Вам!

P.S. У своїх блогах я використовую свої фото та відео, а також фото та відео з перевірених джерел або ж скріншоти. Останні розміщую навмисне замість посилань, тому що дуже часто сторінки з інформацією про Крим швидко зникають в невідомому напрямку з відомих причин. Скріншот якомога краще доводить, що аналізована новина дійсно вийшла, а певні події дійсно відбувались або анонсувались у Криму.

28.08.2015:

Тепер скорочений варіант моїх думок можна побачити і в Твітері під назвою "Кримський Мордор" та за адресою https://twitter.com/CrimeanMordor.

А ось частина моїх друзів, які завжди мене підтримують - і морально, і інформаційно:

Сайт новин міста Херсона "0552":



Фотохудожник Олександр Андрющенко:

Триває ремонт, але ліків достатньо

Коли я побачила цю новину, мене спочатку здолав сміх, але потім стало несмішно. Де, власне, зв'язок між ремонтом хірургічного відділення, який триває, та можливою нестачею ліків? Чому взагалі постало питання, вистачає їх чи ні у контексті ремонту? Як кажуть у молодіжному середовищі, "паляться"....



Мабуть кожен блогер та журналіст здивуються подібній статті. А, власне, чому повідомлення про продовження ремонту в лікарні супроводжується тим, що ліків вистачає? Відповідь проста: бо насправді їх не вистачає. Більш того, те, чого вистачає, не взмозі задовольнити потреб кримчан. Так сталось, що російське законодавство спрямоване на нарощування військової сили та знищення мирного населення методами, наближеними до російського уявлення про демократію. Наприклад, дикунські обмеження щодо ліків в Росії та на території анексованого Криму. Мені добре відома ситуація, бо як раз із ліками я і допомагаю кримчанам.

Навіть якщо назви препаратів однакові, але ліки вироблені на території Росії, можна вважати, що це просто плацебо: препарат допоможе лише в разі потужного аутотренінгу. Більшості ж дієвих препаратів на території Криму просто немає. Тому кримчани замовляють їх в материковій Україні. Замовляють як можуть, але здебільшого через знайомих. Попитом користуються найрізноманітніші препарати, але необхідно дотримуватись правил перевезення, регламентованих українською та російською сторонами.

Саме тому мабуть і народилась "палєвна" замітка у феодосійському інтернет-виданні про те, що ремонт іде, але ліків вистачає. Обмовка за Фрейдом, так би мовити. За всіх проблем в Україні, мені важко, слава Богу, уявити такий самий огляд в материковій Україні.

Саме тому все буде Україна!

Херсон сприяє деокупації Криму

Якщо подивитись на трансляцію веб-камери, яка розташована у Херсонській Державній морській академії, то можна побачити малюнок, створений херсонськими студентами, де Крим - це Україна. Подібна інсталяція - це неймовірно чутливий і важливий крок до деокупації. І ось чому.



Розмови про те, що Крим - Україна і всі мають сприяти деокупації - це прекрасно, але розмови мають завершуватись справами. Наразі можна побачити безліч проблем, наприклад, взаємодії чиновників і волонтерів, влади і внутрішньо-переміщених осіб, українців, які проживають в Криму і, знову ж таки, представників влади. Причому про ці проблеми можна почути або прочитати майже на всіх новинярських майданчиках. А от про культурну взаємодію окупованого Криму та вільної України написано і сказано не так вже й багато. А дарма.....

Що Ви знаєте про те, як наразі розвивається культура Криму? Яких утисків зазнають письменники, журналісти, вчителі в Криму? Як розповсюджується українська культура та культура корінних народів Криму на території півострова? Про це чомусь сказано і написано дуже мало.

Херсонські студенти зробили те, до чого прагнули їхні серця: у своїй інсталяції нагадали всім, що Крим - це Україна. Кожен херсонець чи гість міста дуже часто проходить саме цією стежкою: між академією та міськрадою. Тим паче, гості з Криму часто бувають на цій території. Кожен зможе побачити цю чудову інсталяцію і не просто почути, а й відчути, що Крим - це справді Україна, бо ж того, про що каже влада, можна почути або не почути, а якщо відчуло серце, то інформація справді донесена гідним чином.

Все буде Україна!
  • Настрій: peaceful peaceful

«Гусь свині не товариш», — вигукнув індик і спровокував бійку «сарай на сарай»



Навколо перекриття кордонів 7 серпня 2016 року точаться різноманітні здогадки та версії. У розгубленості як професійні політологи, так і журналісти та аналітики. Однак, чим більше плине час, тим більше тверезості мислення з’являється. Що вже казати про логіку, яка бере гору над емоціями!

Якщо провокації немає, її варто було вигадати

Мабуть, для жодного патріотично налаштованого українця не стане відкриттям, що країна-окупант тільки й чекала слушного моменту, аби вигадати привід для повномасштабного вторгнення до України. Якщо б цього приводу не дали самі українці, його варто було б вигадати. І його вигадали: міфічні диверсанти, іще більш міфічні приводи для диверсії. Країна, яка вигадала «бандерівців» у Севастополі, здатна на будь-яку брехню. Під приводом начебто диверсії начебто завербованих українськими спецслужбами осіб Російська Федерація перекрила адмінмежу із окупованим Кримом у розпал спеки.

Проте минув час – і на поверхню сплили цікаві обставини. Виявляється, що в ніч проти 7 серпня в одній із військових частин селища Суворове Армянського району АР Крим військовослужбовець вирішив відзначити своє весілля разом із товаришами по службі. Чудова така собі слов’янська традиція – «проставитись» колегам. Однак, у процесі «проставляння» виникла сутичка – із ким не буває? Проте не варто забувати, що просто сутичка і сутичка між військовими окупованого Росією півострову – це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. У найкращих російських традиціях вона закінчилась із жертвами.

На місце пригоди прибули співробітники ФСБ. «На вуха» поставили абсолютно всі служби, які тільки можна було, починаючи від поліції і закінчуючи адміністрацією Президента країни-окупанта. Але, знову ж таки, це Росія, дєтка! Військові на добрячому підпитку «поклали» не лише своїх, а і співробітників спецслужб.

Після такого гучного святкування прозріння прийшло швидко – і військові, що залишились живими, згадавши про те, що існує військова тактика, нашвидкуруч розділились на три групи і зникли в невідомому напрямку. Тепер їх хутко шукають, причому дивно якось: в материковій Україні, куди непомітно вони побігти просто фізично не могли.

Дивні збіги обставин

Історія настільки схожа на правду, що дивні збіги обставин неважко й перевірити. Місцеві, наприклад, бачили дивний дим вночі на задньому дворі однієї з лікарень, а на місцевому кладовищі якось дивно й одразу з’явилось кілька нових захоронень, причому про похорон ніхто не чув. Дивно, правда, що в селі на кладовищі нові могили, а жоден селянин не знає, що був похорон? І це в селі (селищі), де один чхне – інший на тому боці села або прокляне, або здоров’я побажає.

Іще один дивний збіг: за кілька днів після «диверсії» Путін звільнив голову своєї адміністрації Сергія Іванова – до мозоку кісток вірного посіпаку і вассала. Мабуть набридло, що навіть офіційні версії випадку на адмінмежі із Кримом суперечать одна одній. Так набридло, що Путін вирішив навіть сам навідатись до Криму. Принаймні про це вже сповістили ЗМІ. «Соупадєніє? Не думаю» (с).

Тепер стає іще більш зрозумілим, чому у Джанкойському районі майже на тиждень зник Інтернет і частково зв’язок, як і у випадку з Армянськом – аби призупинити розповсюдження інформації. Проте надворі ХХІ століття – мабуть саме про це пан Іванов на якусь мить і забув. Інформація наразі може розповсюджуватись оперативніше, ніж це може здатись совковому мозку.

Мабуть дійсно все буде Україна!

Панування "червоної людини"



"Чим більше говорили та писали: "Свобода! Свобода!", тим швидше з прилавків зникали не тільки сир і м'ясо, а й сіль, і цукор. Порожні крамниці. Страшно".
Час second-hand (кінець червоної людини)
Світлана Алексієвич

Епіграфом слова Світлани Алексієвич стали абсолютно логічно. Щойно я прочитала це в романі, зрозуміла, що мова йде саме про Крим. У Криму наразі як раз час second-hand: намагання повторити те, що відбувалось за радянських часів.

Мені не була зрозуміла логіка кримчан, яку я спостерігала від самого дитинства: вони в більшості своїй сумували за СРСР. Більш того: сумували навіть мої ровесники та молодше покоління, які СРСР майже й не нюхали. Здавалось, повітря в Криму було отруєне цим жахливим бажанням "назад до СРСР".

З роками логіка стала мені цілком зрозумілою. Хто населяв Крим? Здебільшого це були відставні військові з Росії, які вийшли на пенсію та, маючи непогані статки, купували собі нерухомість у Криму. Чималий відсоток - це кадрові військові Росії, які служили у Севастополі на цілком законних підставах. Чимало було і тих, хто переїхав до Криму з суворих російських регіонів (Владивосток, Сахалін тощо) за тією ж логікою, що і відставні військові. Тобто це люди, відірвані від рідних місць. Так, вони шукали кращого життя - замість суворого клімату м'який кримський. Але в їхній свідомості проживали ті самі "червоні люди" - повна совковість, яка не бажала асимілюватись у новому суспільстві, а воліла змінити його на свій лад. Саме так свого часу радянська влада і стала владою. Дивним чином цих самих - відірваних - ставало дедалі більше. Їх стало настільки багато, що панування "червоної людини" стало невідворотним.

Фото, представлені нижче, зроблені в липні 2016 року. Вони дуже красномовно свідчать про совковість Криму наразі: таблички, які лишились іще від часів панування України; зухвалі написи; псевдовелич окупанта. Хочеться вірити, що все ж таки все буде Україна!




За спробу поговорити



Я регулярно спілкуюсь із кримчанами та переглядаю кримські сайти. Різні. Деякі відверто проросійські, а від того - антиукраїнські. Деякі навіть намагаються сповідувати нейтралітет. Кафаньюз - точно не з останніх. Щоправда, час від часу тут таки з'являються нейтральні статті, але дуже рідко і дуже картаві. Здебільшого все ж таки шовіністично проросійські.

Однак, свого часу я помітила на цьому ресурсі непоганого блогера. Він писав про Україну, проживаючи у Феодосії. Писав у проукраїнському стилі. Мені сподобалось, і я стала відслідковувати тамтешнє блогерське середовище. Яким же було моє щире здивування, коли я побачила свіженький список забанених блогерів на http://blogs.kafanews.com/blog/3887.html#cut. Про всяк випадок викладаю і скрін звіту про бан блогерів.



"За спробу поговорити..." вразило найбільше, причому навіть із варіантами "про окраину", "про Украину". Такі спроби "коштували" всього 3 дні бану. Міжнаціональна ворожнеча - 5 днів. Але головне не в цьому, головне - формулювання: "За спробу поговорити..." Дуже по-російському. І, на жаль, дуже по-кримському.

Я зростала в Криму, причому часто перетинаючи кордони областей: Херсонської та АР Крим. Тож, по-перше, я багато чула і бачила в Криму; по-друге, мені було, із чим порівняти. І це порівняння завжди було печальним: і два роки тому, і двадцять. Ставлення до українців у Криму завжди було зухвало-зневажальним. Усі чекали на заможних росіян, які не рахували грошей на кримських курортах. До туристів-українців же ставились за принципом "хохли знов без грошей приїдуть". Ставлення дуже часто було відповідним.

Традиційно українці приїздили до Криму або "дикунами", або дійсно із фіксованою сумою коштів. Та і традиції витрачати на всі боки в українського туриста не було ніколи. Відмінність була дуже чітка: росіяни скуповували геть усю екзотику, особливо не розбираючись у цінах та якості (фрукти, морепродукти, вино), бо для них це було незвично і неймовірно смачно; українці ж традиційно цікавились, де і коли зроблено, що за якість тощо. Це дуже сильно дратувало багатьох кримчан, адже під час курортного сезону більшість налаштовувались на те, що туристи розкуплять усе - в незалежності від якості. Економія і традиційна зацікавленість українців якістю та звичка торгуватись сильно дратувала місцевих.

Серед кримчан переважали настрої, налаштовані на "гарних росіян" та "поганих українців". Причому і ті, і інші за своїх не сприймались - цю дивину теж важко пояснити в двох словах. Кримчани завжди залишались окремою державою в державі, зі своїми законами та поняттями, світоглядом і світосприйняттям. Саме тому "говорити про Україну" взагалі не було прийнято, а розмови про Україну вважались дивними.

Бан блогера за спробу поговорити - це відображення поточного стану речей окупованого Криму. За спробу поговорити про Україну в Криму можна потрапити не лише до бану, а й до в'язниці. Мені важко сказати, що саме намагались писати блогери, яких забанили, але сам факт бану за розмови про Україну вже насторожує і наразі не вселяє надії на швидке повернення окупованого півострова до України. Скоріш за все, має минути певний час, аби туга за Україною перевершила сподівання на "сильну руку" та "велику зарплатню з Росії". Боротьба телевізора із холодильником триває.

З.І. Цікаво, що порнографічне відео статевого акту їжачків та розпалювання міжнаціональної ворожнечі "оцінюються" однаковим строком бану. Щось у цьому є.

Все буде Україна!

На Чонгарі знову пробки



Окупанти з невідомих причин знову перешкоджають проїзду автівок через пропускний пункт "Чонгар". Це вже відзначили українські ЗМІ, активно жаліються на це і водії.

Слава Богу, що наразі липень дарує українцям лагідне сонечко, але стояти у черзі з 40 - 70 автівок під відкритим небом вдень все одно важко. Варто згадати, що автівки стоять зокрема у буферній зоні, а тут важко забезпечити себе принаймні найважливішим: туалет, кава/чай, їжа. Скрєпи знову заскрипіли в окупанта.

В принципі, нічого дивного: щойно з'являється можливість хоч якось заявити українцям про свою псевдовладу, росіяни це роблять. Що заважає окупаційним прикордонникам працювати активніше? Нічого. Окрім, мабуть, наказу керівництва. Водії скаржаться, запасаються їжею і чекають. І це в розпал курортного сезону, який мав би бути в Криму! Логіку вати зрозуміти важко. Та й навряд чи слід. Все буде Україна!

Дякую за публікацію новини друзям із сіті-стріму "0552": http://www.0552.ua/article/1290396.

Після перерви



Після невеличкої перерви я знову пишу. Чесно кажучи, щоразу, як я змушена трошки відійти від блогу, з'являється купа нісенітниць від окупаційної влади, які потребують шаленої уваги, якої я не приділяю. Прикро. Прикро не те, що не встигаю, а що нісенітниць дійсно багато.

Те, що вразило наразі найсильніше, - це жахливі теракти в Туреччині. Щойно окупантські ЗМІ розповсюдили фейки про "вибачення" Ердогана, як очільник скрєпних вассалів оголосив про відкриття рейсів до Туреччини, а в аеропорту Ататюрка прогреміли вибухи, які забрали життя понад 50 осіб. Жах!

Пам'ятаєте істерику під час заборони польотів до Туреччини з Росії? Спалені чучела Ердогана, істерика у ЗМІ, новий "ворог" в особі Туреччини. Як різко все змінюється: тепер Туреччина - чи не найліпший друг, навіть незважаючи на розкриття фейку про начебто вибачення президента країни. Російська влада вчергове дуже вдало провела експеримент із управління стадом: за помахом чарівної палички народ змінює свою думку в діаметрально протилежному напрямку. Чудо пропаганди і знищення здатності мислити на території окремої держави. Хіба не перемога?

На тлі дозволу росіянам знищувати горілку в турецьких готелях Гоблін повідомиів про наполеонівські плани окупаційної кримської влади: 2,5 млн. туристів. Тільки де він надумав їх брати, мабуть відомо тільки йому. Хоча..... Враховуючи його бандитський досвід зухвалих 90-х, легко передбачити, що для появи на кримському горизонті 2,5 млн. туристів Аксьонову просто необхідно обрати наркоту гідного рівня. Думаю, із цим у нього проблем не буде.

Все буде Україна!

Минає рік.....



Час швидко плине. Днями минув рівно рік із того дня, як я опублікувала свій перший блог про Крим. Він став настільки популярним, що я вирішила вести блог і далі, наповнюючи його своїми щирими та невимушеними емоціями. І це дійсно має попит. Це потрібно людям. Вони хочуть бачити не тільки новини, а й живі емоції від тих, хто тримає зв'язок із окупованим Кримом.

Протягом цього року в окупованому Криму та в материковій Україні відбулось та змінилось чимало. Незмінним лишився статус півострова. Якщо ж роздивитись більш уважно, то можна віднайти глибинні - корінні - зміни, які відновити буде вкрай важко, проте не буває неможливого:

1) материкова Україна все більше вкорінюється у своїй ненависті до окупанта;
2) природа Криму дедалі більше страждає і регулярно про це повідомляє;
3) туристів ніяк не заманиш до Криму - навіть профспілковими путівками окупанта: пляжі майже порожні;
4) виробництво в Криму практично повністю зупинилось через втрату зв'язків із материковою Україною;
5) умови провезення багажу через уявний кордон стали жорсткішими;
6) окупант стає дедалі більш агресивним.

Проте неможна не згадати кілька позитивних моментів, які подарував цей рік:
1) перемога Джамали на Євробаченні;
2) Крим дедалі більше засвоює українську мову та виявляє інтерес до української культури;
3) розчарування в обіцянках окупанта зростає навіть у тих, хто сліпо кричав "за расію";
4) без сумніву, туристично-рекреаційний комплекс Херсонщини - на підйомі.

Отже, окупація - це не суцільний негатив. Частка позитиву у цьому є. Проте я вірю, що просто так окупація не відбувається, і кожному, хто відчув її біль на собі, просто необхідно замислитись, навіщо це було і що слід робити. А загалом, все буде Україна!

І знову про радіо в Криму



Українське радіо в Криму веде своє мовлення. Те, чого українська влада прагнула протягом двох років, нарешті втілилось в життя. Символічно, але радіо має назву "Слава Україні!".

Для того, щоб продемонструвати роботу українського радіо, надаю відеозйомку, яку люб'язно відправили щасливі кримські українці: https://www.youtube.com/watch?v=yrZS6cZGjfE&feature=youtu.be.

Наразі вже можна говорити про те, що мовлення упевнено крокує окупованим Кримом. Це справжня перемога над окупантом, який робить усе можливе, аби позбавити кримчан зв'язку із материком. Інформаційна хвиля рідної України сьогодні необхідна Криму, наче повітря, яке в Криму крайні два роки вже надто просякло запахом окупантського заліза.

Отже, все буде Україна разом із Україною на радіохвилях Криму!